Про Булінг!
Бу?лінг (від англ. bulling — залякування, цькування, задирання) — різновид насильства; навмисне, що не носить характеру самозахисту і не є санкціонованним нормативно-правовими актами держави, довготривале (повторюване) фізичне чи психологічне насильство з боку індивіда чи групи, які мають певні переваги (фізичні, психологічні, адміністративні тощо) стосовно індивіда, і що відбувається переважно в організованих колективах з певною особистою метою (наприклад, бажання заслужити авторитет у бажаних осіб).
Така поведінка дає можливість людині самоствердитися за рахунок когось, заслужити собі загальний авторитет. Насправді задирака приховує свою неспроможність і слабкість.
В системі цькування вирізняють три сторони: жертви, нападники та свідки. Вплив цькування відбувається на всі три категорії. Зокрема, український дослідник цькування Богдан Петренко зауважував, що цькування є зменшеною копією терористичного акту — у ньому є прямі та непрямі жертви, насилля та інформаційний ефект, а його мета — не лише вплив на безпосередню жертву, а й формування відповідних моделей поведінки з боку всієї групи, у тому числі й свідків .
Розрізняють два основних види булінгу :
1. Фізичне цькування — умисні штовхання, пирхання, стусани, удари, нанесення побоїв, тілесних ушкоджень та ін.;
• сексуальне цькування є підвидом фізичного (дії сексуального характеру).
2. Психологічне цькування — насильство, пов'язане з дією на психіку, що наносить психологічну травму шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість. До цієї форми цькування можна віднести:
• вербальне цькування, де знаряддям слугує голос (образливе ім'я, з яким постійно звертаються до жертви, обзивання, дражніння, зведення наклепів, поширення образливих чуток та ін.);
• образливі жести або дії (наприклад, плювки в жертву або в її напрямку);
• залякування (використання агресивної мови тіла й інтонації голосу для змушення дитини робити чи не робити щось);
• ізоляція (жертва навмисно ізолюється, виганяється чи ігнорується частиною або всім класом);
• вимагання (грошей, їжі, інших речей, примушення щось вкрасти);
• пошкодження та інші дії з майном (пошкодження, викрадення, заховання особистих речей жертви);
• кіберцькування — пригноблення за допомогою мобільних телефонів, Інтернету, інших електронних пристроїв (пересилання двозначних зображень і фотографій, обзивання, зведення наклепів та ін.).
До причин, які призводять до формування цькування належать: людська нерівність, нетолерантність суспільства (у тому числі й суспільні стереотипи), сімейне виховання (насилля в родині, авторитарний стиль виховання, гіперопіка над дитиною, відсутність комунікації «батьки-діти»), формування ієрархії в дитячому колективі, ставлення до насилля у самому суспільстві.
Вдала модель поведінки булера переноситься у доросле життя до наступного оточення, де знову призводить до деструктивних явищ у наступному колективі або оточенні. Щодо жертви, некомпенсовані вчасно шкільні образи у дорослому житті можуть перейти у соціальну невлаштованість, зловживання на посаді, злочинну діяльність, асоціальну поведінку, помсту та прояви самоствердження серед слабких. Одним із завдань школи є виявлення та запобігання знущанню та його своєчасна профілактика у координації з батьками, вчителями, шкільним психологом та правохоронними органами.
#СтопБулінг
